«Людей у ярма запрягли…» Кого мав на увазі Шевченко?

Блоги
150

Українці, за інерцією, продовжують читати Кобзаря в радянських окулярах. Шевченка в СРСР викладали зі стійким набором вульгарно-соціологічних штампів: борець за краще життя; мученик царизму; кріпак, викуплений з неволі друзями-росіянами. А хто ж його продав у цю неволю? Ось характерна цитата:

І не в однім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві…

Здавалося б, усе зрозуміло: ярмо, кляті пани і нещасний народ, який мріє про соціалізм… тобто, про комунізм… тобто, про кращу долю. Але приготуйтеся до несподіванок!

Шевченко – хрещений греко-католик

Це твердження може викликати у багатьох шок. Як, Великий Тарас – і раптом уніат?.. Давайте поглянемо на карту України XVIІI століття, оскільки воно є ключовим для розуміння того, про що ми говоримо.

До Другого поділу Речі Посполитої (а не «поділу Польщі», як у нас часто неправильно кажуть) – Російська імперія володіла Києвом і невеликим шматком Правобережжя довкола. Територія, на якій мешкали предки Шевченка, належала до Київського воєводства королівства Польського. Цікаво, що центром воєводства був Радомисль, оскільки Київ – див. вище.

Станом на другу половину XVIІI ст. майже все українське населення Правобережжя перейшло в унію, що активно заохочувалося «згори». Уніатами були і піддані Речі Посполитої, і русини/українці Закарпаття, піддані Австрійської імперії. На українському Правобережжі православними залишалися лише кияни, буковинці та українці Лівобережжя, які переселялися у правобережні херсонські степи. Схожа ситуація була й на території Великого князівства Литовського. Більшість етнічних білорусів була греко-католиками, а деякі навіть римо-католиками.

Але ж, скажете ви, після приєднання Правобережжя до Російської імперії – цариця Катерина ІІ напевне примусила українців перехреститися у православних. І будете неправі. Ані Катерина, ані син її Павло, ані онук Олександр – греко-католиків не зачіпали. Катерина була лютеранкою з народження. Посівши російський престол, вона перейшла у православ’я – але до питань віри була в цілому байдужою. «Єврофіл» Олександр І ніколи не конфліктував з Римом, а Павло І навіть був магістром католицького Мальтійського ордену!

Шевченко народився 1814 року, коли війська царя Олександра стояли у Парижі. До смерті монарха (чи загадкового зникнення, як дехто вважає) ще цілих 9 років. Системні репресії проти українських та білоруських греко-католиків проводив Микола І – але це почалося аж після придушення Листопадового повстання 1830-1831 р. р. Типова московська логіка: раз повстали поляки – то покарати за це слід українців та білорусів. Зате для «обрусения поляков Юго-Западного края» у Києві 1834 р. побудували… університет Св. Володимира. Ще раз: не для українців і навіть не для росіян, а саме для поляків. Судячи з усього, «обрусєніє» було кволеньким – оскільки 1863 року поляки повстали знову.

Отже, малого Тараса, швидше за все, хрестив уніатський піп. В цьому разі з імовірністю 100% греко-католиками були і його батько, і його дід. Нагадаю, що греко-католицька літургія практично нічим не відрізнялася від православної. Календарі й святці збігалися. А Святе Письмо і у православних, і у греко-католиків тоді видавали церковнослов’янським «язичієм», густо приправленим староболгарською лексикою. Шевченко просто не помічав суттєвої різниці між уніатською службою у сільській церкві його дитинства – та службою у храмі православного Києва, наприклад.

Хоча пізніше різниця з’явилася. Уніатські священики на Правобережжі були етнічними українцями. Після початку миколаївського «обрусєнія» їх масово виганяли з парафій, натомість завозили благонадійних попів з «великоросійських» губерній. У своїх мемуарах письменник В. Короленко згадує колишнього священика греко-католика, який приходив до його батька – імперського чиновника – і принизливо про щось просив. Можливо – шукав місце у приході, або бодай якусь службу. Це 1850-ті роки, Житомир. Церква вже розгромлена, але окремі клірики ще намагаються якось вижити. Адже їх не просто позбавляли храмів та пастви. Їх таврували і показово викидали на узбіччя суспільства.

Хто накинув ярмо на предків Шевченка?

Росія, Австрія та Прусія знищили передову на той час конституційну монархію. Конституція Речі Посполитої 1791 року була першою у Європі та другою у світі (після США). Християни некатолицького віросповідання отримали формально рівні права, хоча пости міністрів могли займали лише католики. Конституція зрівняла права шляхти та міщан, а селян поставила під захист закону.

Варто нагадати, що 1518 року селян позбавили права звертатися до королівських судів. 1543 року їм заборонили перехід від одного землевласника до іншого. Але станом на середину цього століття в Україні загалом було закріпачено не більше 20% селян, а панщина становила лише 14 днів на рік. У XVIІ столітті панщина зросла до 3-4 днів на тиждень і більше. Це викликало серйозні заворушення аж до Хмельниччини, яка завдала кріпацтву серйозного удару. Старі пани втекли або покозачилися, селяни стали формально вільними. Але вже 1667 року гетьманська влада закликала селян, залежних від монастирів, шляхти та козацької старшини – до «послушенства».

Звідки у Кобзаря така нестерпна ненависть до рабства? А з родової пам’яті: його предки були вільними хліборобами – а він народився рабом. Хіба це справедливо? Катерина ІІ вводила кріпацтво на територіях, які вже тривалий час були вільні від нього – або й взагалі його не знали. Так, 1783 року за указом цариці були закріпачені Слобідська Україна та Гетьманщина (Полтавщина й Чернігівщина), населені переважно становими козаками. Поміщик міг продати кріпака, обміняти на будь-яке майно, розлучити на власний розсуд чоловіка з дружиною або батьків з дітьми. На кріпаків перетворили багатьох запорожців, які після розгрому Січі 1775 р. не змогли (чи не захотіли) відійти за Дунай. Шевченко у поемі «Сон» написав про царицю так: «А Вторая доконала вдову-сиротину…»

1796 року Павло І видав указ «О прекращении самовольного перехода поселян с места на место в губерниях: Екатеринославской, Вознесенской, Кавказкой и области Таврической, равно как и переселение из других губерний в оные, о способах удовлетворения владельцев, потерпевших от сих переходов и о штрафах за прием и держание беглых людей», яким кріпосне право поширювалось на 25% території сучасної України. Щоправда, наступного року цар видав маніфест, яким обмежив панщину до 3 днів на тиждень.

 «Доборолась Україна до самого краю…»

Шевченко добре знав і розумів історію України. Гетьмани-сепаратисти розтягли державу Хмельницького на шмаття. Далі – анархія та Руїна, через що, власне, Ненька й стала легкою поживою для сусідів. Через що він народився рабом.

Кобзар був художником і поетом – але не політиком. Він не мав чіткого уявлення про те, яким чином переважно сільська нація може скинути із себе ярмо рабства та національного гноблення. Він – Пророк, та не настільки всевидящий, аби побачити за небосхилом Велику Грозу ХХ століття.

У радянських підручниках Шевченка зображали мало не більшовиком. Але що сказав би Кобзар, побачивши замість «оновленої землі» – колективізацію, три голодомори, три війни і людей, запряжених замість худоби?..

Тарас СТРІЛЬЧИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *