Лізингом по «Прозорро», або чому Кличко невинен в автобусному скандалі

Політика
3

Текст: Агія Загребельська, співзасновниця “Ліги антитрасту”, держуповноважена АМКУ у 2015-2019 рр.

В липні 2020 року київська міська влада підписала договір фінансового лізингу з державним «Укргазбанком». За умовами договору КП «Київпастранс» отримає 200 автобусів виробництва Мінський автомобільний завод (МАЗ). Продавцем виступатиме ТОВ «Укравтоторг».

Процентна ставка за договором – 11,5% річних. Загальна сума угоди більше 1,6 млрд грн. «Київпастранс» вже переказав «Укргазбанку» авансовий платіж більше 330 млн грн.

Здавалось би – все круто! В період карантину киянам більш ніж потрібні нові автобуси. Та й після, хороший громадський транспорт лише сприятиме розвантаженню столичних автошляхів. Якби не одне «але». Автобуси придбавались поза конкуренцією: без тендеру, без аукціону, без будь-якого прозорого відбору постачальників, без змагання ціною та якістю, і без «Прозорро». МАЗ отримав великий контракт на більш ніж мільярд гривень, а іншим виробникам, в тому числі українським, місцева влада навіть не дала можливості вступити в конкурентну боротьбу та дати свої пропозиції співвідношення «ціна-якість».

Чому так відбулось? Є кілька причин, що поділяються на законодавчі, політичні та економічні.

Законодавчі.

За законом «Про публічні закупівлі» на послуги лізингу та інші фінансові послуги не поширюється його дія. Вони віднесені до переліку виключень. А значить будь-який товар, який за кошти державного чи місцевого бюджету закуповується в лізинг, іде в обхід тендерів та «Прозорро».

Тобто законодавець конкретно визначив, що автобуси, сміттєвози та локомотиви в лізинг можна та треба купувати без проведення прозорих та конкурентних процедур. І замовникам за це нічого не буде.

Політичні.

Така «дірка» в законі існувала давно. Але як минулий, так і сьогоднішній парламент її не наважувався закрити. І навпаки, якщо до 2020 року таке виключення поширювалось лише на фінансовий лізинг, то після так званої другої закупівельної революції перелік виключень було розширено. Тепер це і фінансовий лізинг, і оперативний.

Експерти «Ліга антитрасту», коли обговорювались та приймались зазначені зміни, попереджали парламентарів про наслідки. Ми звертали увагу на необхідність не розширювати, а навпаки нарешті закрити «діру», через яку десятки мільярдів гривень витікають з бюджету в обхід прозоро та конкуренції. У відповідь жодних переконливих аргументів не було, лише щось накшалт: не все так однозначно, лізинг це не просто, давайте наступного разу розберемось з цим, немає спільної позиції по лізингу, може весь закон заблокуватись, якщо не знайдемо компроміс…

Отже не було політичної волі вирішувати цю проблему.

Економічні.

А тепер поставте себе на місце мера чи керівника «Укрзалізниці» або «Укрпошти». Вам потрібні автобуси або сміттєвози або локомотиви чи вживані авто. Потрібні вони вам як завжди навіть не на сьогодні чи на завтра, а на вчора. І тому що у нас все зазвичай закуповується на вчора, і тому, що суспільство/політичний опонент чи міністр або ще хтось там підганяє, що потрібні перемоги. Також у вас може не вистачати на них грошей, і навіть якщо вистачає, у вас все одно є купа інших місць, куди їх також потрібно було ще вчора вкласти.

Поряд з цим, у вас є прописана прямо в профільному законі повністю легальна, захищена відсутністю політичної волі, можливість закупити їх без всіх цих «прозорівських» заморочок, без аукціонів, без оскаржень в Антимонопольному комітеті та тендерних комітетів. І що важливо, закупити швидко, в борг та у того постачальника, якого виберете саме ви.

Що ви зробите? Здається відповідь більш ніж очевидна.

Саме так через такий непрозорий лізинг «Укрпошта» купувала вживані авто, «Калуський муніципальний ринок» – автобуси, «Запоріжелектротранс» – тролейбуси, «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» у Дніпрі – сміттєвози,  а «Укрзалізниця» – локомотиви.

Тому можна звичайно розпинати мера Києва за неправильне з точки зору конкуренції, але при цьому абсолютно законне бізнес-рішення. Так само, колись менше, колись більше, розпинали мера Дніпра, чи керівника «Укрзалізниці». Однак, винних варто шукати не в керівництві замовників, які живуть по правилам, які їм формулює держава. Винних варто шукати в парламенті, де ці правила пишуться. Та якщо дійсно є політична воля не допустити повторення подібних випадків у майбутньому та дати можливість українському виробнику конкурувати за державні контракти, – зробити це дуже просто. Подати та проголосувати в парламенті законопроєкт, який буде складатись з одного речення: «З пункту 13 частини п’ятої статті третьої Закону України «Про публічні закупівлі» виключити слова «лізингу».

Блог від: Агія Загребельська